Година-пам’яті «Згадай, Афганістан, синів полеглих України»

Стогнуть гори, плаче небо, а мати жде додому сина…

Чимало літ минуло відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать i досі. Не можуть матері забути загиблих та покалічених синів, а дружини та діти своїх чоловіків i батьків. Ми маємо знати про страшні події безглуздої афганської війни i пам’ятати, що і серед нас живуть люди, які в 20-30 років стали свідками й учасниками воєнних подій. Так  бережно  і трепетно   шанувати  пам’ять про ті  жорстокі  часи, не може ніхто, крім  самих її  учасників.   Вони  й стали  гостями  години-пам’яті  «Згадай, Афганістан, синів полеглих України», присвяченій 31-ій річниці виведення обмеженого контингенту військ з цієї гірської країни, яка пройшла в ОНВК № 9 для учнівської молоді.

Спогадами про ті буремні роки  поділилися  воїни-інтернаціоналісти Олександр Іванович Піщанський та Григорій Никанорович Будник.

Під час заходу присутні переглянули відеоролик «Мамо не жди» та відеопрезентацію «Афганістан болить в моїй душі».

Хвилиною мовчання вшанували пам’ять про тих, хто лежить у землі, хто світить нам з небес, а може, із підбитим крилом ніяк не перелетить Афганської гори.

Афганістан не відпускає тих, хто ступав на його землю. Він сниться. Він болить. Він залишається в  фільмах, піснях, книгах, в серцях.